17. Державна політика стосовно безперервної освіти
проводиться з урахуванням світових тенденцій розвитку освіти
протягом життя, соціально-економічних, технологічних та
соціокультурних змін.

Безперервність освіти реалізується шляхом:

забезпечення наступності змісту та координації
навчально-виховної діяльності на різних ступенях освіти, що
функціонують як продовження попередніх і передбачають підготовку
громадян для можливого переходу на наступні ступені;

формування потреби та здатності особистості до самоосвіти;

оптимізації системи перепідготовки працівників і підвищення
їх кваліфікації, модернізації системи післядипломної освіти на
основі відповідних державних стандартів;

створення інтегрованих навчальних планів і програм;

формування та розвитку навчальних науково-виробничих
комплексів ступеневої підготовки фахівців;

запровадження та розвитку дистанційної освіти;

організації навчання відповідно до потреб особистості і ринку
праці на базі професійно-технічних та вищих навчальних закладів,
закладів післядипломної освіти, а також використання інших форм
навчання;

забезпечення зв'язку між загальною середньою,
професійнотехнічною, вищою та післядипломною освітою.

18. Держава прогнозує обсяги та визначає напрями професійної
підготовки у навчальних закладах різних типів і форм власності,
створює умови для професійного навчання незайнятого населення з
урахуванням змін на ринку праці.

IX. Інформаційні технології в освіті

19. Пріоритетом розвитку освіти є впровадження сучасних
інформаційно-комунікаційних технологій, що забезпечують дальше
удосконалення навчально-виховного процесу, доступність та
ефективність освіти, підготовку молодого покоління до
життєдіяльності в інформаційному суспільстві.

Це досягається шляхом:

забезпечення поступової інформатизації системи освіти,
спрямованої на задоволення освітніх інформаційних і комунікаційних
потреб учасників навчально-виховного процесу;

запровадження дистанційного навчання із застосуванням у
навчальному процесі та бібліотечній справі
інформаційно-комунікаційних технологій поряд з традиційними
засобами;

розроблення індивідуальних модульних навчальних програм
різних рівнів складності залежно від конкретних потреб, а також
випуску електронних підручників;

створення індустрії сучасних засобів навчання, що
відповідають світовому науково-технічному рівню і є важливою
передумовою реалізації ефективних стратегій досягнення цілей
освіти.

20. Держава підтримує процес інформатизації освіти,
застосування інформаційно-комунікаційних технологій у системі
освіти; сприяє забезпеченню навчальних закладів комп'ютерами,
сучасними засобами навчання, створенню глобальних
інформаційно-освітніх мереж; забезпечує розвиток усеохоплюючої
системи моніторингу якості освіти всіх рівнів.

X. Управління освітою

21. Сучасна система управління сферою освіти розвивається як
державно-громадська. Вона має враховувати регіональні особливості,
тенденції до зростання автономії навчальних закладів,
конкурентоспроможності освітніх послуг.

Першочерговими завданнями є налагодження високо-професійного
наукового, аналітичного, інформаційного супроводу управлінських
рішень, подолання розрізненості адміністративних даних.

22. Нова модель системи управління сферою освіти має бути
відкритою і демократичною. У ній передбачається забезпечення
державного управління з урахуванням громадської думки, внаслідок
чого змінюються навантаження, функції, структура і стиль
центрального та регіонального управління освітою.

23. Модернізація управління освітою передбачає:

оптимізацію державних управлінських структур, децентралізацію
управління;

перерозподіл функцій та повноважень між центральними і
місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого
самоврядування та навчальними закладами;

перехід до програмно-цільового управління;

поєднання державного і громадського контролю;

запровадження нової етики управлінської діяльності, що
базується на принципах взаємоповаги, позитивної мотивації;

прозорість розроблення, експертизи, апробації та затвердження
нормативно-правових документів;

створення систем моніторингу ефективності управлінських
рішень, їх впливу на якість освітніх послуг на всіх рівнях;

організацію експериментальної перевірки та експертизи
освітніх інновацій;

впровадження новітніх інформативно-управлінських і
комп'ютерних технологій;

демократизацію процедури призначення керівників навчальних
закладів, їх атестації;

удосконалення механізму ліцензування, атестації та
акредитації навчальних закладів;

підвищення компетентності управлінців усіх рівнів;

більш широке залучення до управлінської діяльності
талановитої молоді, жінок, а також виховання лідерів у сфері
освіти.

XI. Економіка освіти

24. Сучасна економіка освіти повинна створити сталі
передумови для розвитку всіх напрямів галузі з метою формування
високого освітнього рівня Українського народу.

Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань:

визначення фінансування освіти як пріоритетного напряму
видатків бюджетів усіх рівнів;

формування багатоканальної системи фінансового забезпечення
освіти;

фінансування державою здобуття дошкільної, повної загальної
середньої та професійно-технічної освіти в державних і комунальних
навчальних закладах у обсязі, визначеному державними стандартами;

стимулювання інвестицій юридичних і фізичних осіб у розвиток
освіти;

створення сучасної системи нормування та оплати праці у
галузі освіти;

визначення пріоритетних напрямів фінансування освіти і
концентрація фінансових ресурсів для їх реалізації;

забезпечення ефективного використання коштів на
функціонування та розвиток освіти.

25. Обсяги фінансування освіти і науки мають задовольняти
потреби особистості й суспільства в якісній освіті. Держава
поступово збільшуватиме видатки на освіту та доводитиме їх до
середніх показників європейських держав.

Ефективність використання фінансових ресурсів, спрямованих в
освіту, забезпечуватиметься на основі встановлення та неухильного
дотримання таких базових принципів її фінансування:

поступовий перехід до формування видатків державного та
місцевих бюджетів на освіту на основі встановлених нормативів;

чітке розмежування бюджетного та позабюджетного фінансування
діяльності навчальних закладів;

забезпечення підзвітності та прозорості використання коштів;

забезпечення формування державного замовлення на підготовку
фахівців у професійно-технічних та вищих навчальних закладах
різних форм власності на конкурсній основі з урахуванням якості
освітніх послуг;

здійснення економічної діяльності навчальними закладами на
засадах неприбутковості.

26. Основними джерелами фінансового забезпечення освіти є:

кошти державного та місцевих бюджетів;

кошти юридичних і фізичних осіб, громадських організацій та
фондів, у тому числі благодійні внески і пожертвування;

кошти від надання навчальними закладами додаткових освітніх
та інших послуг;

гранти;

кредити на розвиток навчальних закладів усіх рівнів та
здобуття освіти;

кошти від здійснення навчальними закладами економічної
діяльності, регламентованої державою.

27. Основними заходами, спрямованими на удосконалення
економічної моделі освіти, мають стати:

поліпшення технології формування видатків державного та
місцевих бюджетів на освіту, удосконалення системи кількісних та
якісних показників для нормування зазначених видатків;

розроблення диференційованих стандартів інфраструктурного
забезпечення навчальних закладів різних типів;

розроблення та запровадження диференційованих нормативів
витрат на здійснення діяльності навчальними закладами;

запровадження змішаного фінансування інноваційних проектів у
галузі освіти, зокрема розроблення та запровадження механізму
пільгового оподаткування доходів фізичних осіб, які спрямовують
власні кошти на оплату навчання;

удосконалення правового підгрунтя для приватного фінансування
діяльності навчальних закладів;

проведення органами управління освітою (державними та
місцевими) моніторингу інвестування навчальних закладів;

запровадження спільного державного та громадського контролю
за формуванням і виконанням бюджетів навчальних закладів;

застосування енерго- і теплозберігаючих технологій, ощадливе
використання та розподіл ресурсів, що спрямовуються на освіту;

модернізація мережі навчальних закладів.

XII. Освіта і наука

28. Поєднання освіти і науки є умовою модернізації системи
освіти, головним чинником її дальшого розвитку, що забезпечується:

постійним збільшенням обсягів фінансування науки відповідно
до потреб її випереджального розвитку;

фундаменталізацією освіти, інтенсифікацією наукових
досліджень у вищих навчальних закладах, науково-дослідних
установах Академії педагогічних наук України;

розвитком освіти на основі новітніх наукових і технологічних
досягнень;

інноваційною освітньою діяльністю у навчальних закладах усіх
типів, рівнів акредитації та форм власності;

правовим захистом освітніх інновацій та результатів
науково-педагогічної діяльності як інтелектуальної власності;

запровадженням наукової експертизи державних стандартів
освіти, підручників, інноваційних систем навчання та виховання;

залученням до наукової діяльності обдарованої учнівської та
студентської молоді, педагогічних працівників;

поглибленням співпраці та кооперації навчальних закладів і
наукових установ, широким залученням до навчально-виховного
процесу та дослідницької роботи в навчальних закладах учених
Національної академії наук України та галузевих академій;

створенням науково-інформаційного простору, насамперед для
дітей та молоді, використанням для цього нових
комунікаційно-інформаційних засобів;

запровадженням цільових програм, що сприяють інтеграції
освіти і науки;

випереджальним розвитком педагогічної та психологічної науки,
віднесенням їх до пріоритетних напрямів розвитку науки в Україні.

XIII. Підготовка педагогічних і
науково-педагогічних
працівників

29. Підготовка педагогічних і науково-педагогічних
працівників, їх професійне вдосконалення - важлива умова
модернізації освіти. Для підтримки педагогічних і
науково-педагогічних працівників, підвищення їх відповідальності
за якість професійної діяльності держава забезпечує:

розроблення та вдосконалення нормативно-правової бази
професійної діяльності педагогічних і науково-педагогічних
працівників;

прогнозування та задоволення потреб суспільства у зазначених
працівниках;

розвиток конкурентоспроможної системи навчальних закладів, в
яких проводиться підготовка, перепідготовка та підвищення
кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників;

розроблення та запровадження державних стандартів
педагогічної освіти різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і
державних стандартів післядипломної педагогічної освіти;

оволодіння педагогічними працівниками сучасними
інформаційними технологіями;

періодичне оновлення і взаємоузгодження змісту підготовки,
перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних
працівників;

впровадження системи цільового державного фінансування
підготовки педагогічних і науково-педагогічних працівників та їх
професійного вдосконалення;

поліпшення системи стимулювання професійного зростання
педагогічних і науково-педагогічних працівників, можливість
вивчення іноземних мов.

30. Держава забезпечує умови для підвищення престижу та
соціального статусу педагогічних і науково-педагогічних
працівників, створює систему професійного відбору молоді до вищих
педагогічних навчальних закладів.

XIV. Соціальні гарантії учасників
навчального процесу

31. Забезпечення умов для педагогічної, науково-педагогічної
та наукової діяльності педагогічних і науково-педагогічних
працівників, умов для навчання учнів і студентів, а також
соціального захисту учасників навчально-виховного процесу є
найважливішим напрямом державної політики у галузі освіти.
Громадянам, які навчаються, гарантується:

захист життя, збереження здоров'я, фізичне виховання;

регулярне безоплатне підвезення у сільській місцевості до
місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів та
педагогічних працівників;

пільговий проїзд студентів у громадському транспорті;

надання адресної допомоги, академічних і соціальних
стипендій;

здійснення заходів щодо профілактики бездоглядності і
правопорушень серед дітей, учнівської та студентської молоді, їх
соціальної реабілітації у суспільстві;

працевлаштування випускників, які навчалися за державним
замовленням.

32. Держава поступово підвищує соціальні витрати на систему
освіти, проведення активної соціальної політики.

Бюджетні ресурси спрямовуються на забезпечення першочергових
соціальних видатків: на виплату заробітної плати та пенсій
педагогічним і науково-педагогічним працівникам, стипендій, а
також на соціальну підтримку учнів і студентів.

Держава сприяє розширенню застосування договірного
регулювання умов оплати праці, додаткових соціальних гарантій на
підставі положень генеральної, галузевої, регіональної угод,
колективних договорів.

33. Держава, виходячи з можливостей бюджету і реальної
економічної ситуації, сприяє забезпеченню для педагогічних і
науково-педагогічних працівників:

ефективного медичного обслуговування;

встановлення і дотримання науково обгрунтованих норм
навчального навантаження, тривалості робочого часу та основної
щорічної відпустки;

періодичного стажування у наукових центрах, навчальних
закладах та на виробництві;

диференціації оплати праці відповідно до рівня
професіоналізму, кваліфікаційної категорії та педагогічного
звання, наукового ступеня та вченого звання;

встановлення педагогічним працівникам фіксованих доплат для
придбання навчальної та науково-методичної літератури;

виплати одноразової допомоги педагогічним працівникам, які
призначаються на посаду вперше.

34. Держава створює умови для встановлення педагогічним
працівникам пенсійного забезпечення на рівні 80-90 відсотків їх
заробітної плати.

XV. Міжнародне співробітництво та інтеграція
у галузі освіти

35. Стратегічним завданням державної освітньої політики є
вихід освіти, набутої в Україні, на ринок світових освітніх
послуг, поглиблення міжнародного співробітництва, розширення
участі навчальних закладів, учених, педагогів і вчителів, учнів,
студентів у проектах міжнародних організацій та співтовариств.

Держава сприяє розвитку співробітництва навчальних закладів
на дво- і багатосторонній основі з міжнародними організаціями та
установами (ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Європейським Союзом, Радою Європи),
Світовим банком, зарубіжними освітянськими фондами, іншими
міжнародними організаціями.

36. Інтеграція вітчизняної освіти у міжнародний освітній
простір базується на таких засадах:

пріоритет національних інтересів;

збереження та розвиток інтелектуального потенціалу нації;

миротворча спрямованість міжнародного співробітництва;

системний і взаємовигідний характер співробітництва;

толерантність в оцінюванні здобутків освітніх систем
зарубіжних країн та адаптації цих здобутків до потреб національної
системи освіти.

37. Основними шляхами моніторингу та використання зарубіжного
досвіду в галузі освіти є:

проведення спільних наукових досліджень, співробітництво з
міжнародними фондами;

проведення міжнародних наукових конференцій, семінарів,
симпозіумів; сприяння участі педагогічних та науково-педагогічних
працівників у відповідних заходах за кордоном;

освітні і наукові обміни, стажування та навчання за кордоном
учнів, студентів, педагогічних і науково-педагогічних працівників;

аналіз, відбір, видання та розповсюдження кращих зразків
зарубіжної наукової і навчальної літератури.

38. Центральні та місцеві органи управління освітою, Академія
педагогічних наук України, а також навчальні заклади всіх рівнів
сприяють міжнародній мобільності учасників навчально-виховного
процесу, забезпечують розвиток системи підготовки фахівців для
зарубіжних країн на компенсаційних засадах, створюють філії вищих
навчальних закладів України, їх підготовчих факультетів і
відділень за кордоном; забезпечують визнання за кордоном
документів про освіту, що видаються в Україні.

Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити:

розроблення та реалізацію державної програми підготовки і
закріплення кваліфікованих кадрів для розширення міжнародного
співробітництва у галузі освіти, організацію їх постійного
навчання та підвищення кваліфікації;

виконання цільових інноваційних програм, спрямованих на
розширення участі України у співробітництві на міжнародному ринку
освітніх послуг;

фінансову та консультаційну підтримку.

39. Освіта в Україні є відкритим соціальним інститутом.
Суб'єкти системи освіти співпрацюють з міжнародними інституціями
та організаціями, які для здійснення своєї діяльності покликані
залучати педагогів, дітей та молодь з метою набуття ними
соціальної компетентності й досвіду у питаннях взаєморозуміння,
толерантності, побудови спільного європейського дому, культурного
різноманіття і водночас для збереження та примноження власних
культурних надбань.

Беручи участь у проектах і програмах Ради Європи, ЮНЕСКО,
Європейського Союзу, ЮНІСЕФ та інших міжнародних організацій,
суб'єкти національної системи освіти не тільки отримуватимуть
доступ до інформації про шляхи, засоби і методи розвитку
гуманітарної сфери, але й зможуть демонструвати і пропонувати на
міжнародному ринку освітні технології та власні напрацювання.

40. Держава сприяє залученню додаткових ресурсів для
створення нових потужних каналів інформаційного обміну з усіма
країнами світу, розширенню інформаційної бази національної системи
освіти, забезпеченню можливості використання світових банків
інформації.

41. Як важливий засіб утвердження авторитету України на
міжнародній арені, розвитку міжнародного співробітництва та
залучення додаткових джерел фінансування освіти держава розглядає
можливість збільшення обсягів підготовки спеціалістів з числа
іноземців та осіб без громадянства.

XVI. Очікувані результати

42. Реалізація Національної доктрини забезпечить перехід до
нового типу гуманістично-інноваційної освіти, що сприятиме
істотному зростанню інтелектуального, культурного,
духовно-морального потенціалу особистості та суспільства. В
результаті цього відбудуться потужні позитивні зміни у системі
матеріального виробництва та духовного відродження, структурі
політичних відносин, побуті і культурі.

Зростуть самостійність і самодостатність особистості, її
творча активність, що зміцнить демократичні основи громадянського
суспільства і прискорить його розвиток.

Активізуються процеси національної самоідентифікації
особистості, підвищиться її громадянський авторитет, а також
статус громадянина України у міжнародному соціокультурному
середовищі.

Освіта, здобута в Україні, стане конкурентоспроможною в
європейському та світовому освітньому просторі, а людина -
захищеною і мобільною на ринку праці.

Зростаючий освітній потенціал суспільства забезпечить
впровадження новітніх виробничих та інформаційних технологій, що
дасть змогу протягом наступних 10-15 років скоротити відставання у
темпах розвитку, а надалі істотно наблизитися до рівня і способу
організації життєдіяльності розвинутих країн світу.

Випереджальний розвиток освіти забезпечить рівень життя,
гідний людини XXI століття.

Глава Адміністрації
Президента України В.ЛИТВИН